Адиктивна поведінка - одна з форм деструктивної поведінки, яка виражається в прагненні втекти від реальності шляхом зміни свого психічного     стану за допомогою прийому певних хімічних речовин; постійної фіксації уваги на деяких предметах, видах діяльності, що супроводжується розвитком інтенсивних емоцій.  Цей  процес  настільки  захоплює особистість, що починає керувати  його  життям. Людина стає безпорадною перед своєю пристрастю. Вольові зусилля  слабшають, не дають  можливості  протистояти  адикції.

Вибір адиктивної стратегії поведінки обумовлений труднощами в  пристосовуванні до проблемних життєвих  ситуацій: складні  соціально-економічні  умови, численні  розчарування,  крах  ідеалів, конфлікти  в  сім'ї, навчанні,  втрата  близьких, різка зміна звичних стереотипів. Реальність така, що прагнення до  психологічного та фізичного  комфорту  не завжди  досягнено.  Для   нашого  часу  характерне  й  те,  що  відбувається  дуже  стрімке  наростання  змін  у  всіх  сферах  суспільного  життя.  Сучасній особистості доводиться  приймати всю зростаючу  кількість  рішень в одиницю  часу. Навантаження на системи пристосовування  дуже велика.

Основоположник  теорії  стресу  Г. Селье,  кажучи  про  пристосовування, пише:  „Велика  здібність  до  пристосування - ось  що  робить  можливим  життя  на  всіх  рівнях  складності.  Це  основа  підтримки стабільності внутрішнього  середовища та опору  стресу”.      

Адиктивна особа в своїх спробах шукає свій універсальний дуже  односторонній  спосіб  виживання - втеча від  проблем. Природні можливості пристосовування адикта порушені на психофізіологічному рівні. Першою  ознакою цих  порушень  є  відчуття  психологічного  дискомфорту.

 Психологічний  комфорт може  бути  порушений з різних причин,  як  внутрішніх, так і  зовнішніх.  Перепади настрою завжди супроводжують наше життя, але люди по-різному  сприймають  ці  стани, по-різному  на  них  реагують.  Одні  готові  протистояти  мінливостям долі, брати на себе відповідальність за те, що відбувається, ухвалювати  рішення, а інші насилу переносять навіть короткочасні незначні  коливання настрою, психофізичного  тонусу.  Такі  люди володіють  низькою здатністю переносити фрустрації. Як способ відновлення психологічного комфорту вони вибирають адикцію, прагнучи штучної зміни  психічного стану, отримання суб'єктивно приємних емоцій. Таким чином  створюється ілюзія вирішення проблеми.

 Подібний спосіб „боротьби” з  реальністю закріплюється в поведінці особистості, стає стійкою стратегією  взаємодії з дійсністю. Привабливість адикції в тому, що вона є шляхом  найменшого опору.

Бажання змінити настрій досягається за допомогою різних адиктивних продуктів. До таких продуктів відносяться речовини, що змінюють  психічні стани: алкоголь, наркотики,  лікарські  препарати, токсичні  речовини тощо.

Штучній зміні настрою сприяють також деякі види активності:  азартні  ігри, комп'ютер, секс, переїдання або голодування, робота, тривале прослуховування  ритмічної  музики.

1.2. Види  адиктивної поведінки  мають свої  специфічні особливості та прояви,  вони  не рівнозначні  в своїх  наслідках.

У адиктів, зловживаючих алкоголем, наркотиками та іншими речовинами,  розвивається  інтоксикація разом з психологічною залежністю з'являються  різні  форми фізичної та хімічної залежності,  що пов'язано у свою чергу з порушенням  обміну речовин, ураженням органів та систем організму, спостерігаються  психопатологічні  явища, особистісна деградація.

При залучені в якусь діяльність розвивається психологічна залежність, більш м'яка за своєю особливістю.  Але всі  ці  види об'єднують загальні адиктивні  механізми. Виділимо деякі форми  адиктивної поведінки.

Алкоголізм.  Початком розвитку алкогольної адикції може стати перша  зустріч з алкоголем, коли сп'яніння супроводжується інтенсивними емоційними  переживаннями. Вони фіксуються в пам'яті, провокують повторне вживання  алкоголю. Символічний характер прийому спиртного втрачається, і людина  починає відчувати необхідність прийому алкоголю з метою досягти бажаного  стану. На певному етапі, завдяки дії алкоголю відбувається підйом активності, підвищується творчий  потенціал, поліпшується настрій, працездатність, але  ці відчуття, як правило, короткочасні; вони  можуть  змінитися погіршеням настрою,  апатією, психологічним  дискомфортом. Поява такого стану є одним з варіантів  розвитку алкогольної адиктивної поведінки, пов'язаної з допінг – ефектом у  випадку полегшення творчого процесу особистості, яка займається живописом, музикою тощо.

Тривалий прийом алкоголю веде за собою фізичну залежність. Її  характеризують наступні ознаки: явище алкогольної абстиненції „похмільний  синдром”, втрата ситуаційного та кількісного контролю, підвищення  толерантності

до  алкоголю  в  8-10  разів в порівнянні з  початковою  потребою. Поступово порушуються психічні процеси, зменшується коло інтересів,  спостерігаються зміни настрою, ригідність мислення, сексуальна розкутість.  Знижується критика своєї поведінки, відчуття такту, проявляється схильність звинувачувати в своїх проблемах сім`ю, навчння, ситуацію в країні тощо.  Відбувається  соціальна  деградація.

Наркоманія. В більшості випадків, прийом наркотичних речовин  пов'язаний з прагненням до нових відчуттів, до розширення їх спектру. Найбільш  поширені наркотики марихуанового ряду, що швидко  викликають психологічну залежність: відчуття „кайфу” посилює уяву, філосовствування, фізичної  активності. Від таких наркотиків відбувається досить швидкий перехід на більш  сильні речовини у вигляді  інгаляторів та внутрівенних  ін'єкцій, що майже відразу викликає  фізичну залежність. Тривалий прийом марихуани та багатьох інших  речовин провокують психічні захворювання. Наркотична залежність несе більш  виразний  характер в порівнянні з алкогольною. Дуже швидко  витісняється  все, що не відноситься до адикції, швидше наступає спустошеність.  Коло  спілкування охоплює в основному тих, кого об'єднує наркотична пристрасть.  Особи, що зловживають наркотиками прагнуть залучити в свій світ більшу  кількість людей, перешкоджаючи виходу з даного середовища. Паралельно з  особистісною деградацією розвиваються серйозні ушкодження внутрішніх органів та психіки.  Зростаюча потреба в збільшенні дози може спричинити втрату  контролю над собою, в результті - смерть від передозування. Наркотична  залежність, як правило пов'язана з кримінальною діяльністю, завжди актуальна  проблема щодо  придбання  наркотиків.

Прийом лікарських засобів в дозах, що перевищують терапевтичний ефект.  Прийом транквілізаторів призводить до певної релаксації, створюється  враження,  що підвищується кмітливість, здатність контролювати свій стан. Ризик  виникнення  адикції  настає тоді, коли препарати  починають  використовуватися регулярно.  З'являються елементи фізичної залежності, відчуття психологічного  дискомфорту, що стає мотивом для ухвалення транквілізаторів. З'являється  ряд  порушень  стану:  сонливість, труднощі з концентрацією уваги, тремор кінцівок.

Зловживання такого роду іноді неправильно діагностуються. Зловживання  снодійними викликає психоорганічний синдром: головні болі, порушення  пам'яті,  погане самопочуття під час спеки, запаморочення, порушення сну, явище втрати  контролю над дозою прийому, в результаті чого  людина  може  загинути.

Психотропні речовини привертають увагу тим, що різко посилюється  сприйняття,  особливо  зорове. Ці речовини швидко викликають тривалі зміни:  ілюзії, галюцинації, відчуття того, що довго тягнеться час, змінюється  настрій.

Прийом препаратів побутової хімії. Прагнення до прийому  високотоксичних  речовин виникає в підлітковому віці  з  цікавості та носить колективний характер.    Ефект полягає в тому, що розвивається стан сп'яніння, що нагадує  запаморочення  „літання”, підвищеного настрою, безпечності. Можуть  виникати галюцинації типу  швидких  кадрів  мультиплікації, що рухаються.

Вдихання  парів органічних розчинників (бензин, аерозолі, розчинники,  ефір, хлороформ, клеї  тощо) викликає важкі подразнення внутрішніх органів,  головного та кісткового мозку, що призводить до смерті. Регулярне вживання  призводить до стійких психічних порушень: погіршення пам'яті, порушення

емоційно - вольової сфери, зниження кмітливості, затримка розвитку розумових  здібностей, що супроводжується порушенням дисциплінарних норм, агресією,  протиправними  діями. 

Сексуальна адиктивна поведінка характеризується надцінним відношенням  до сексу, сприйняттям особистості, в яких виникають сексуальні потяги, не як осіб  з своїми особливостями та прагненнями, а як сексуальних об'єктів. При цьому  дуже значущим стає „кількісний” чинник. Сексуальна адикція може  маскуватися в поведінці цнотливістю, порядністю, стаючи при цьому тіньовою стороною життя людини, що поступово становить все більшу значущість,  руйнуючи  особистість.

Форми прояву сексуальної адикції різні: донжуанізм, прихильність до  порнопродукції у всьому її різноманітті, різні види збочення сексуальної  активності. При всіх цих проявах відбувається  порушення  справжніх  емоційних  відносин  з  людьми.

Перед сексуальними адиктами стоїть небезпека виникнення сексуальних  розладів. Їх сексуальна поведінка відірвана від особистісного аспекту, що завдає  шкоди. Крім того, реальний ризик захворювання на СНІД. Коріння  сексуальної    адикції формуються в ранньому віці в емоційно - холодних, дисфункціональних  сім'ях, де самі батьки є адиктами, можливі реальні випадки сексуальної  травматизації.

Азартні  ігри  не пов'язані  з  прийомом  змінюючих  стан організму  речовин, але відрізняються характерними ознаками: постійним залученням,  збільшенням часу, що проводиться в ситуації гри; витісненням  колишніх  інтересів  постійними  думками  про  процес  гри; нездатністю  вчасно  припинити  гру;

станом дискомфорту поза грою, що супроводжується фізичним нездужанням;   поступовим збільшенням ритму ігрової активності, прагненням до ризику;  зниженням здатності чинити опір фатальній пристрасті. Разом з цим може  відбуватися зловживання алкоголем, наркотичними речовинами в цілях  стимуляції  активності та загостренні  відчуттів.

Розвитку пристрасті до азартних ігор можуть сприяти дефекти виховання в сім'ї: гіперопіка, емоційна нестабільність, зайва вимогливість, прагнення до  престижності,  переоцінка  значущості  матеріальних  благ.

Адикції  до  їжі. Про харчову адикцію мова йде тоді, коли їжа  використовується не як засіб вгамовування голоду, а коли компонент отримання  задоволення від прийому їжі починає переважати та процес їжі стає способом  відволікання від певних проблем.  Таким чином,  з одного боку  відбувається  втеча від неприємностей, а з іншого фіксація  на  приємних  смакових  відчуттях. Аналіз такого явища дозволяє відзначити ще один момент: у разі, коли зайняти  вільний  час або заповнити душевний смуток, зменшити внутрішній дискомфорт, швидко  включається хімічний механізм. За відсутності їжі, навіть якщо немає відчуття голоду, виробляються  речовини,  стимулюючі  апетит.  Таким чином, збільшується  кількість їжі, що з'їдається, зростає частота прийому їжі. Це призводить до надмірної ваги, серцево – судинним захворюванням тощо. 

Інша  сторона  харчової  адикції – голодування.  Небезпека  криється  в  своєрідному способі самореалізації, а саме в подоланні себе, перемозі над своєю „слабкістю”. Це специфічний спосіб довести  собі  та  іншим  на що  ти  здатен. В період такої „боротьби” з  самим  собою  з'являється підвищений  настрій,  відчуття  легкості.

Обмеження в їжі починають носити абсурдний характер. Періоди  голодування зміняються періодами активного переїдання.  Відсутня  критика  своєї  поведінки. Разом з цим відбуваються серйозні порушення в сприйнятті  реальності.

1.3. Руйнівний  характер  адикції  виявляється  в  тому,  що  в  цьому  процесі  встановлюються  емоційні  відносини,  зв'язки не з іншими  людьми, а  з  неживими предметами або явищами. Емоційні відносини з оточуючими втрачаються, стають поверхневими. Відволікання від сумнівів та переживань  у  важких ситуаціях періодично необхідні всім, але в разі адиктивної поведінки  вони стають  стилем  життя, в процесі якого особистість опиняється в пастці постійної втечі від реальної дійсності.

Види адикції можуть змінюватись, що робить ілюзію  вирішенням  проблем  ще  стійкішою. Це небезпечно  не тільки  для  самого  адикта,  але й для  тих,  хто  його оточує. Адиктивна реалізація замінює дружбу, любов та інші види  активності; поглинає час, сили, енергію, емоції до такого ступеня, що адикт  виявляється нездатним підтримувати  рівновагу  в  житті, одержувати задоволення від спілкування з людьми, захоплюватися, розвивати інші сторони особистості, проявляти симпатії, співчувати,  емоційно  підтримувати близьких  людей. 

Адикт руйнує в собі основний потенціал, що характеризує особистість: комунікативний, пізнавальний, морально-етичний, творчий, естетичний тощо.  Таким чином прагнення втікти від проблем, ілюзія  комфорту призводить адикта  до неспроможності подолати труднощі. Оточуючі починають проявляти незадоволеність з приводу такої поведінки, посилюючи конфлікти. Намагаючись уникнути скрутних конфліктних ситуацій адикт навпаки розширює зону  конфлікту, збільшує частку невирішених  проблем,  значною мірою  ускладнюючи  життя  собі

та своїм близьким.